Згадати Все: Життя на пенсії

40 років водив Мойсей по пустелі свій народ, щоб померли ті, хто пам’ятає старий лад. І майже стільки ж років від початку заснування СРСР, а саме у 1956 році, був ухвалений перший закон про пенсії.

Ти – мені! А я – тобі! Пам’ятаєте? Тоді читайте випуск «Згадати Все» про радянський блат

От ким би ти не був у Совку – чи поважний «номенклатурщик», чи заслужений сталевар із багаторічним досвідом – рано чи пізно до кожного приходила вона – радянська пенсія.

Забуття

Пенсіонерів за часів СРСР швидко забували і вони залишались наодинці 

Хотіла того людина чи ні, її обов’язково урочисто відправляли на відпочинок, не обов’язково заслужений. А щоб хоч якось підбадьорити пенсіонера, влаштовували цілу церемонію.

Тобто всім колективом збиралися десь в ресторані, говорили красиві, високі слова, а потім раз – і наступало забуття. Телефони замовкали, ніхто не писав, ніхто не заходив у гості. Тобто ти вже не береш участь в процесі побудови світлого майбутнього, значить, ти уже не цікавий нікому,

– згадує Народний артист України Анатолій Матвійчук.

І наче весь світ зупинявся, як тільки в кишені з’являлося пенсійне посвідчення. 

«Морально їм було важко, коли ти затребуваний, коли йдеш на роботу і ніби все здавалося добре, – і тут тобі знаходять заміну. Адже кожен з нас вважає себе незамінним. І коли людина бачить, що приходить молода людина, і загін не помітив заміни бійця, то в цьому плані було важко», – пояснив академік НАН України та колекціонер Гриньов.

Пенсійні розваги

Пенсіонери полюбляли грати в доміно чи шахи 

Важко було зрозуміти, як жити далі і чим займатися. Адже в країні серпа і молота таким людям місця не знаходилося.

Для них залишалось одне заняття: або грати в доміно біля дому, або у шахи,

– сказав Анатолій Матвійчук.

Бабусі любили потеревенити і попліткувати на лавках біля дому

Самі дбали про своє пенсійне дозвілля і жінки. «Вони сідали на лавочках біля під’їздів і дуже уважно слідкували, хто з ким іде, хто коли повертається додому, хто і що несе. Якщо вам треба було щось дізнатися, треба було висмикнути одну з бабусь і просто її розпитати», – додав Анатолій Матвійчук.

Як раніше виховували дітей? Пам’ятаєте дворове виховання? Дивіться випуск «Згадати Все» про дитяче виховання на вулиці і вдома

Розраду пенсіонерам можна було знайти в маленьких радощах. Як от родина чи свій, персональний «куточок» – десь за містом. І з радістю погледіти за внуками, поки їхні дорослі діти виконують чергову 5-річку. 

Щастило пенсіонерам, які могли побавитись зі своїми онуками

Пенсійні виплати

Виплати пенсіонерам були дуже різними: хтось жив багато, а хтось – дуже бідно

Збувались пролетарські мрії у тих, кому за життя вдалось стати вагомою партійною персоною. Тоді як життя, так і пенсія були в радість. 

Персональна пенсія пенсіонера місцевого значення – 300 рублів, республіканського значення – рублів 800. У пенсіонера союзного значення пенсія була 1000-1200 рублів. Це дуже великі гроші для радянської людини. Тим більше для пенсіонера,

– зазначив редактор 24 каналу Ігор Чичкань.

Як запевнив Анатолій Матвійчук, для категорії цих людей було відкрито все: спеціальні магазини, санаторії для відпочинку, спеціальні лікарні, поліклініки. Але потрапити в елітний клуб привілейованих пенсіонерів було не так просто. За життя потрібно було стати ледь не народним героєм або успішним кар’єристом.

Для елітних пенсіонерів союзного значення було відкрито все

Якщо такий собі homo sovieticus ставав для партії кращим другом, то і жити з кожним днем ставало все легше та радісніше. Попри деклароване радянське рівноправ’я, жити добре було дано не всім. Ні звичайної пенсії, ні сил не вистачало на пролетарські розкоші міським роботягам. А якщо ти селянин? Колгоспникам взагалі лише у середині 60-х почали платити які-не-які кошти – 12 рублів! А починаючи з 1985 року ця цифра доросла аж до 40 рублів!

Не те що на подорожі чи на одяг не вистачало, а навіть щоб себе до ладу привести. І здебільшого тим, які ледь не все життя непосильно працювали. А згодом саме так їм віддячувала «країна рівних можливостей». 

Кому ж не відоме радянське «усі рівні, але є рівніші»? Дивіться випуск «Згадати все» про зрівнялівку в СРСР

«Знаєте моє перше враження за кордоном, коли я побачив пенсіонерів на вулицях, я не повірив своїм очам. Це абсолютно елітарні люди, які надзвичайно зі смаком одягаються, слідкують за своїми нігтиками, зачіскою. Які спілкуються десь в маленьких кафе за кавою, за чаєм, які часто усміхаються, які ходять на вулицях парами», – поділився враження Анатолій Матвійчук.

Підробіток

Пенсіонери, аби підзаробити, стояли у чергах за гроші

А якщо вже зовсім не сиділось на місці, а в гаманці вітер свище, то приходив час для підробітку.

От у мене брат, наприклад, працював. Люди його просили то мотор полагодити, то ще щось зробити,

– розповіла найстарша модель України Галина Герасимова.

А хто б ще постояв би за дефіцитним товаром, як не бабуся по сусідству. Тому черга з пенсіонерів біля магазинів була не в дивину.

«Вони туди приходили зранку, записувалися. Можна було найняти, вибачте за таке грубе слово, пенсіонера, заплатити йому трошки. Сказати: «Баба Муся ідіть постійте за мене в черзі за київським тортом на Хрещатику в крамниці, я вам відшкодую». І от ці бабульки чесно відстоювали або там за якимось дефіцитним тортом або зранку за молоком з трилітровими бідончиками», – згадує Анатолій Матвійчук.

А пам’ятаєте, що робили в СРСР, коли не вистачало зарплати? Дивіться випуск «Згадати Все» про вторинну зайнятість

Та суворе існування на межі із виживанням все одно підкошувало навіть найбільш стійких. І пенсію, в якій доводилось далі виживати, боялись як вогню.

Насправді, мабуть, важко знайти на земній кулі країну, в якій пенсіонери були б настільки щасливими і водночас настільки нещасними людьми, як в Радянському союзі,

– підсумував Анатолій Матвійчук.